Про Конституцію Пилипа Орлика
(з книги Миколи Томенка «Історія української Конституції»)

«Пакти й Конституції», написані гетьманом Війська Запорозького Пилипом Орликом та його сподвижниками Г.Герциком, А.Войнаровським, прийняті 5 квітня 1710 року у Бендерах, і є першою українсь­кою Конституцією в сучасному її розумінні. «Пакти й Конституції законів та вольностей Війська Запорозького» складені як угода між гетьманом та Військом Запорозьким (народом України), що було характерним для західноєвропейської традиції і відрізнялося від ідей східного патримоніалізму.

Конституція складається з преамбули та 16 параграфів, де сформульовані головні принципи побудови держави. У преамбулі схематично викладено історію Війська Запорозького – всього малоросійського народу. Тут Пилип Орлик витворив історико-політичний міф про те, що першим прийняв християнство каган «хозарів-козаків», а не князь Володимир Святославович. У такий спосіб документ закладав, так би мовити історичний пріоритет Української держави та козаків, які на думку Пилипа Орлика, були попередниками Володимира Великого в процесі прилучення українських земель до європейської цивілізації. Зазначена схема (хозари-козаки – оборонці народу на території України) стала підґрунтям ідеї окремішності русько-малоросійського-українського народу та його природного права на власну державу. Ця ідея в більш розширеному , але завуальованому вигляді пізніше була подана в «Історії Русів» (1818—1822 рр.).

У першому параграфі «Пактів й Конституцій» розглянуто питання віри, заявлено про православ'я як панівну релігію в державі, а також про відновлення автокефалії. Другий параграф важливий тим, що чітко означив кордони держави, визначені Зборівським договором 1649 року. Гетьман був зобов'язаний оберігати територіальну ціліс­ність країни.

Принциповий характер має шостий параграф, де закладені основи управління та діяльності органів державної влади. Конституція пев­ною мірою ґрунтувалася на ідеї поділу влади на законодавчу, вико­навчу та судову. Законодавча влада належить Раді, членами якої є полковники зі своєю старшиною, сотники, «генеральні радники від усіх полків» та «посли від Низового Війська Запорозького для слухання і обговорення справ, щоб взяти активну участь». Рада мала збиратися тричі на рік — на Різдво Христове, Свято Великодня та Покрови, а та­кож за рішенням гетьмана. Усі важливі державні справи гетьман має попередньо узгоджувати, «на власний розсуд ніщо не має ні починатися, ні вирішуватися, ні здійснюватися» [13]. Суд також мав діяти незалежно, оскільки гетьман «не повинен карати сам із власної ініці­ативи і помсти, але таке правопорушення — і умисне, й випадкове — має підлягати (розгляду) Генерального Суду, який і повинен винести рішення не поблажливе й не лицемірне, а таке, якому кожен мусить підкоритися, як переможений законом» [13].

Документ містить цілу низку привілеїв, які надавалися як певним соціальним групам, так і окремим містам. Така значима соціальна складова Конституції розцінюється як необхідність привернути на свою сторону впливові міста та соціальні верстви, які не підтримали свого часу Івана Мазепу та генеральну старшину в боротьбі за власну державу в ході Полтавської битви. Так, розділ ХІ Пактів встановлював: «вдови козаків, їхні дружини та діти-сироти, козацькі господарства і (господарства) жінок, чоловіки яких перебувають на війні або на якихось військових службах, не притягатимуться до жодних обов’язкових для простого люду загальних повинностей і не будуть обтяжені сплатою податків», розділом ХІІІ ухвалювалося, «що столичне місто Русі Київ та інші міста України зберігали недоторканими й непорушними всі свої справедливо отримані закони та привілеї» [14, с. 46- 47] тощо.

Загалом документ пронизаний ідеологією обмеження повноважень Гетьмана та його найближчого оточення, кажучи сучасною політико-правовою мовою, необхідності боротьби з корупцією. Так, Розділ Х зобов’язує Гетьмана «заборонити ці зловживання, що так поширилися, й, уникаючи їх сам, гідним наслідування прикладом, і викорінюючи. Оскільки ж усі тягарі і здирство нещасного простолюду беруть свій початок із підкупу за сприяння особам, що просять і домагаються судових посад, не користуючись довір’ям і не маючи заслуг, але ненаситно прагнучи до власного збагачення, розбещуючи урядовців, козаків і простолюдинів, завойовуючи прихильність Гетьмана підступними подарунками, за допомогою яких намагаються без вільних виборів, всупереч праву і рівності, піднятися на вершину полкових та інших урядів почестей» [14, с. 45- 46]. Очевидно, така редакція документу стала можливою завдяки винесенню ще одного уроку Пилипом Орликом та співавторами Конституції з соціального конфлікту, який мав місце в тогочасній Україні і був причиною слабкої підтримки дій Івана Мазепи та його найближчого оточення в справі спільної боротьби з Карлом ХІІ проти Петра І.

Конституція Пилипа Орлика діяла певною мірою на Правобережній Україні як мінімум протягом 1710—1711 рр. Як відомо, за підтримки Карла ХІІ Пилип Орлик в союзі з кримськими татарами виступив проти Російської імперії, маючи на меті звільнити щонайменше Правобережну Україну. Перед спільним військовим походом 1711 року Пилип Орлик здійснив підготовчі заходи – розіслав листи-універсали, в яких закликав до повстання проти влади російського імператора. Очевидним є той факт, що населення Правобережної України було ознайомлено з головними ідеями Конституції Пилипа Орлика, оскільки вони пропагувалися як такі, що мусили би діяти за умови державності України. Повсталий народ підтримав Гетьмана і один за одним міста Правобережжя переходили під владу гетьмана.

Текст був складений латинською і руською мовами. «Пакти й Конституції законів та вольностей Війська Запорозького» були напи­сані під значним впливом ідей західноєвропейського парламентариз­му і закладали головні принципи республіканської форми правління.

Коментарi